У сукупності об’єктів історико-культурної спадщини особливе місце посідають сакральні комплекси (монастирі, храми, святилища малих народів), пов’язані з традиційною релігійною діяльністю народів України. Звіринецький монастир – саме такий духовний центр. Печерний монастир чарує туристів своїми стародавніми пам’ятками та природою, православних же прочан приваблюють сюди зовсім інші – духовні устремління. Саме таке поєднання історико-культурних і духовних цінностей робить цю територію об’єктом національної спадщини України.
Успішне управління культурною і природною спадщиною історичних територій неможливе без адекватного об’єкту і суб’єкту управління опису.
Прийнятий порядок опису історико-культурних комплексів нині недостатньо враховує духовну складову об’єкта, не фіксує його духовно-символічну цінність. Таке становище цілком зрозуміле, оскільки духовно-символічна оцінка пам’ятки (або комплексу пам’яток) має проводитися на стику фундаментально різних сфер життєдіяльності людини, що стосуються царин Віри і Знання. Зовсім недавно (у радянський період) подібні підходи були закриті з ідеологічних причин, оскільки держава негативно маркувала «ідеалістичні напрямки» науки і філософії, законодавчо визнаючи пріоритет «матеріалістичної» науки. Крім того, такі підходи не були затребуваними, оскільки в радянській державі не було можливості нормальної суспільної духовно-релігійної діяльності, і більшість пам’яток православ’я (та інших релігій) належала державі.