Печери

ІСТОРІЯ

Найдавніше датування Звіринецьких печер відносить їх до часів Хрещення Русі, більш ніж на п’ять десятиліть раніше повернення до Києва преподобного Антонія Києво-Печерського. Як відомо з прийнятого наукою переказу, на згадку про хрещення Русі та скидання язичницького ідола Перуна першим Митрополитом Київським Михаілом було засновано два храми-монастири, обидва названі Михайлівськими: Золотоверхо-Михайлівський та Видубицький. Літопис повідомляє, що в 1070 році великий князь Всеволод Ярославич заклав церкву св. Михайла у «Монастирі Всеволожи на Видобичі». Є й інші вказівки на те, що біля храму Видубицького вже існував монастир в ім’я св. Михайла. Необхідно зауважити, що найдавніші київські монастирі всі були підземними і лише згодом, зі збільшенням числа насельників, вони «виходили з-під землі» і поступалися місцем біля них розташованим монастирям і надземним храмам того ж найменування. Виходячи з цього і беручи до уваги географічне розташування описуваної місцевості, цей старий монастир не міг бути розташований ніде, крім виявлених Звіринецьких печер з печерним монастирським храмом, що зберігся в них.

Синодик монастиря називає його першим ігуменом Леонтія, якого ймовірно ототожнюють зі святителем Леонтієм Ростовським. У тісних і холодних келіях Звіринецького монастиря трудилися ченці аж до чергової навали татар або половців, коли братія і всі, хто сховався в печерах, виявилися поховані живцем. Цей висновок було зроблено дослідниками на основі розташування неправильно покладених тіл у монастирі, яких знайшлося 35. Заживо поховані гинули і від голоду, і від спраги, і від нестачі повітря повільною болісною смертю. Таким чином монастир проіснував лише трохи більше одного століття.

Лише 12 жовтня 1888 року вхід до печер було знову відкрито, через численні видіння благочестивої жінки Феодосії Матвієнко.

У Звіринецьких печерах було знайдено 48 ніш-могил, у яких налічувалося 96 похованих, а також безліч людських решток, що лежали в різних положеннях уздовж усього печерного проходу. Виявлений був вівтарний синодик з іменами ігуменів.

1915 року митрополитом Київським Флавіаном було здійснено місцеву канонізацію Звіринецьких преподобних.

За радянських часів печери були збережені. 1990 року печери відійшли у відання відділу «Київ підземний» Музею історії Києва. У 1990-1997 роках печери готували до відкриття. 1993 року на кафедрі рентгенорадіології Київського медичного інституту було проведено дослідження мощів, що знаходяться у Звіринецьких печерах. Ці дослідження віднесли поховання приблизно до X-XII століть. Крім того, було показано, що всі люди, чиї мощі збереглися у Звіринецькому печерному монастирі, за життя страждали на захворювання, що вражають організм в умовах високої вогкості та холоду.

З 1997 року в печерному храмі в ім’я архангела Михаїла почала звершуватися Божественна літургія (за особливим розкладом).

Знову сюди потягнулися прочани, є чимало свідчень про зцілення і допомогу після молитви на Звіринецьких мощах у наш час. Багато парафіян і прочан можуть засвідчити диво, яке полягає в тому, що деякі мощі видають приємні пахощі, а інші стали рівномірно вкриватися маслянистою рідиною, пролежавши до цього багато років у зовсім сухому стані.