У п’яту неділю Великого Посту звершується пам’ять собору преподобних отців Звіринецьких. І пам’ять їхня не випадково звершується саме під час посту. Святість преподобних Звіринецьких – це плід посту і молитви, плід життя у Христі.
На жаль, історичних документів про цих подвижників до нас не дійшло. Можливо, так вийшло не випадково, але – за попущенням Божим. Ніхто не стане заперечувати, що судження і висновки людини – суб’єктивні. Скільки людей – стільки ж і думок. Сумно бачити, що людей цікавить просто історичність Звіринецького печерного монастиря, а не його духовна цінність. Адже важливо насамперед зрозуміти тих людей, які жили в цих печерах, навчитися побожного ставлення до святині.
Святість преподобних Звіринецьких – це плід посту і молитви, плід життя у Христі
Із синодика, виявленого над нішею жертовника, з написів, що вціліли над деякими похованнями та келіями, відомі імена ігуменів Звіринецьких: Леонтія, Маркіяна, Михайла, Міни, Климента, Мануїла, а також преподобних Андроника Печерника і Феодора Калики. Але ще більше тут спочиває останків преподобних, імена яких знає тільки Бог.
Згадуючи сьогодні собор преподобних Звіринецьких, можна на їхній рахунок віднести сказане в Печерському Патерику: «…якщо припиняться літописці, не буде народів, то самі печери, в яких до смерті трудилися святі, будуть свідчити, що вони були преподобні у всіх справах своїх».
Багато хто задається питанням: чому в давнину було багато печерних монастирів?
Тому є кілька причин. По-перше, всі землі тоді належали князям, а ті, хто жив під землею, могли не платити землевласникам. По-друге, для влаштування печерного монастиря не потрібні ні цегла, ні цемент, а потрібна лише лопата. По-третє, у печерах більш-менш постійна температура, в середньому +13°С, це звільняло ченців від зайвих клопотів з опалювання печер взимку. Ще один важливий фактор – печери це просте, аскетичне житло, а справжні подвижники прагнули саме до максимальної простоти в побуті.
Святі, як і чесні останки їхні, завжди особливо шанувалися християнською Церквою. Святитель Іоанн Златоуст говорив: «Тіла святих для нас, християн, – дорожчі за всіляке дорогоцінне каміння».
Адже через свої останки святителі завжди являють чудеса
Вказують на надлишок своєї любові до Бога і до людей, свідчать, що Церква земна і Церква небесна – єдиний дім Благодаті Божої. Виходячи з цього, насельники Звіринецького монастиря ховали своїх попередників у тих самих печерах, у яких жили самі. До того ж близькість останків подвижників, напевно, викликала в ченців-печерножителів думки про швидкоплинність і суєтність справжнього житія, за словом старців це називається «пам’ять смертна». Премудрий Сирах прорік: «У всіх справах твоїх пам’ятай про кінець твій, і повік не згрішиш» (Сир.7:39), тобто постарайся прожити кожен день, як останній день твого життя. Адже смерть – не в нашій владі.
В Апостольському читанні на пам’ять преподобних перераховуються плоди Святого Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість…
І оскільки преподобний Серафим Саровський говорив, що метою життя всякого християнина є здобуття Святого Духа, ми розуміємо, що ці чесноти не є долею лише древніх подвижників. І ми покликані до здобуття їх. Бачачи скромні оселі самовідданих угодників Божих, які полюбили Бога більше за цей світ, ми розуміємо: людина не може здійснити такі подвиги без того, щоб їй сприяла Божа благодать. Сам Господь наш Іісус Христос, Який вчора, і сьогодні, і на віки вічні Той самий, молитвами преподобних отців наших Звіринецьких, нехай сподобить і нас бути спільниками Духа Його тут на землі і у вічності. Амінь.