Історичні відомості про появу в монастирі та шанування ікони в ранній період не відомі. Образ було виявлено 1913 р., у період розкопок печерного комплексу (1911-1914), у келії, де трудився, а згодом було поховано звіринецького ігум. прп. Климента († бл. 1092). Від ікони були зафіксовані чудеса, і це стало підставою для настоятеля Звіринецького скиту ігум. Валентина (Коротенка) і піклувальника надпечерних храмів і хранителя печер кн. В. Д. Жевахова (див. ст. сщмч. Іоасаф, єп. Могильовський і Мінський; † 1937) клопотати перед Святішим Синодом про прославляння ікони. 21 апр. 1915 г. Святіший Синод указом (№ 3136) за підписом 10 архієреїв ухвалив іменувати образ іконою Божої Матері Звіринецької (ЦДІАК. Архів В. Д. Жевахова. Док. 312. С. 191; Архів Звіринецьких печер. Фотокопія. 101002).
Після відкриття печер ікона, очевидно, перебувала в тимчасовій споруді при печерах, де жив і здійснював треби ігум. Валентин. З відродженням скиту при Звіринецьких печерах З. і. була поміщена в збудовану в 1913 р. ц. Різдва Пресв. Богородиці над царською брамою, куди до неї стікалися численні паломники. У 1934 р., після розорення скиту і знищення храму, З. і. зникла. У 1990 р. занедбані печери перейшли у відання відділу з вивчення та охорони підземних об’єктів міста «Київ підземний» Музею історії Києва. Дослідження, проведені в печерах співробітниками відділу за участю братії Іонинського Свято-Троїцького мон-ря, підготували їх до відкриття 1997 р. (освячено престол у вівтарі).
У 2000 р. було розпочато роботи з відтворення З. і. (худож. О. Вовченко). Їх початок покладено віднайденням 26 окт. 1999 р. втраченого в 30-х рр. XX ст. окладу ікони, пожертвуваного кн. Жеваховим. Дата його віднайдення була затверджена указом (№ 795 від 22 листопада 2000 р.) Свящ. Синоду УПЦ як день святкування З. і. Литий срібний позолочений оклад, прикрашений дорогоцінним камінням, має на нижньому полі напис: «Звіринецька ікона Божої Матері». Завдяки напису прот. Михайло Макєєв, настоятель ц. в ім’я вмч. Георгія в с. Селище Баришівського р-ну, впізнав ризу, яка перебуває в його храмі, і передав її до Іонинського мон-ру. Відтворення образу стало можливим завдяки зробленому в 1913 р. опису і зафіксованим у літографії розмірам і зовнішньому вигляду (див.: Каманин. 1914. С. 1. Вклейка). Нині ікона перебуває в ц. на честь Св. Трійці Іонинського мон-ря над царськими вратами. Щоп’ятниці за вечірнім богослужінням перед нею читається Акафіст Божій Матері, після якого ікону опускають для поклоніння. 26 окт. 2000 р. у печерному храмі в ім’я арх. Михаїла було звершено Божественну літургію, з першим проголошенням тропаря і кондака З. і., на місці, де знаходилася ц. Різдва Пресвятої Богородиці. Різдва Пресв. Богородиці, відслужили подячний молебень.
Іконографія овальної за формою ікони (розмір 10,4×8,7 см) представляє зображення Пресвятої Богородиці типу Одигітрія з Немовлям Христом на лівій руці, Її права рука – у молитовному жесті. Немовля правою ручкою благословляє, у лівій, що лежить на коліні, тримає сувій (видно фрагменти). Він одягнений у білого кольору довгий хітон, що залишає відкритими тільки стопи. На поч. XX ст. детального дослідження З. і. не проводилося, і одним із важливих моментів у процесі її атрибуції була історія печер. На думку Каманіна, доступ до печер до їхнього виявлення в 1882/83 р. і розкриття в 1911 р. був закритий унаслідок обвалення в 1096-1097 рр. (набіг половців) або, що менш імовірно, в 1240 р. (навала Батия). Т. о., вважали, що ікона могла бути одночасна похованню ігум. прп. Климента. Іконографія образу представляє найдавніший із відомих типів зображення Богородиці Одигітрії з Немовлям Христом на лівій руці в поясному ізводі. Погляд Богоматері, яка не прямо дивиться перед Собою, а дивиться на Немовля, злегка схиливши до Нього голову, а також характерне положення правої ніжки Богонемовляти, розверненої стопою назовні, нагадують ізод однієї з найшанованіших на Русі ікон – Тихвинської ікони Божої Матері, явленої в 1383 р. Літографічного зображення З. і. (видно сліди втрат: корозія по краю ікони, відколи, практично повністю втрачено лик Немовляти Христа) і опису Каманіна, який вказав, що ікону виконали на товстій пластині заліза, вкритій білою емаллю, на якій «художник зобразив фарбами» лики, недостатньо для точного визначення технології, а отже, і дати створення З. і. Прийнявши відомості Каманіна про те, що основою ікони була залізна (а не мідна) пластина, можна припустити, що ікону створили в техніці т. зв. холодної емалі (без випалу), коли на залізну пластину наносили барвисту речовину, що зовні нагадує матову емаль або лак (наприклад, склоподібний на основі смол). Такий технологічний спосіб відомий у XVII-XVIII ст. у художній обробці металу.
З. і. відтворюється на іконах Собору Києво-Зверинецьких святих сучасної графіки: святі стоять перед овальним за формою образом (без окладу), зображеним у верхній частині середника над печерою (ікони 1999, 2007 рр. у Звіринецьких печерах).
Звіринецька ікона Божої Матері це одна з найбільших святинь для нас остільки оскільки цю ікону було знайдено в наших стародавніх печерах її було знайдено 1913 року в келії преподобного Климента – ця келія розташована прямо навпроти стародавнього вівтаря на честь архангела Михаїла. У печерах перед цією іконою було запроваджено традицію читання акафістів, і багато людей свідчили про те, що отримували зцілення від цієї ікони, вона ще прославилася до революції, але коли стався жовтневий переворот, ця ікона, як і багато святинь нашого монастиря, зникла.
Уперше звіренецька ікона Божої Матері була обрітена напередодні важких для нашої землі часів: першої світової війни, революції, громадянського лихоліття, а друге її явлення відбулося зовсім недавно наприкінці 90-х років. У монастирському виданні в «Іонинському листку» було розміщено замітку про звіринецькі печери та, зокрема, про звіринецьку ікону з додатком дореволюційної фотографії цього образу, і тут з’ясувалося, що ця ікона, виявляється, зберігається в одного з найстаріших кліриків Київської єпархії – протоієрея Михаїла Макеєва. Цей «Іонинський листок» до нього потрапив, і він побачив, що духовне життя в обителі відродилося, що тривають богослужіння, і одразу ж цю ікону він зі своєї ініціативи з великою радістю повернув до Звіринецького монастиря, який відроджується.
Прикластися до звіринецької ікони просто в будень не можна її шанобливо зберігають у вівтарі храму на честь Преподобних звіренецьких, лише щоп’ятниці під час вечірньої служби коли перед образом читають акафіст Богородиці: святиню виносять для поклоніння. А разом із тим у цьому ж храмі у спеціально облаштованому приділі весь час доступна інша чудотворна ікона пречистої “Скоропослушниця”.