[Від лат. loculi – шухлядки в скриньці або комоді, і locus, loculus – місце], індивідуальні похоронні ніші в катакомбах. Ніші були прямокутними, їх вирубували в стіні підземної галереї так, щоб тіло покійного можна було покласти паралельно до цієї стіни (у похоронному обряді іудаїзму ніші-коккім вирубували перпендикулярно площині стіни). Локули мали довжину, близьку до зросту людини, відповідну тілу ширину і невелику висоту. Кожен Локул закривали цегляною кладкою або кам’яною плитою (на розчині), часто з написом, а інколи й із символічним зображенням. Відомі, але дуже рідкісні, Локули для 2 і навіть 3 покійних (бісоми, трисоми).
Найголовніша відмінність Звверинецьких печер – це, звісно, наявність локул. Локули – найпоширеніша форма поховань, спільна для багатьох відомих катакомб. Розташування ніш-усипальниць у Звіринецьких печерах істотно відрізняється від того, як вони влаштовані в печерах Печерського монастиря. Ніші Звіринецьких усипальниць ведуть у глиб стіни і являють собою порівняно невеликий отвір, достатній лише для проходження через нього мощей, що покладаються в неї. У Печерському ж монастирі ніші розташовуються уздовж стін, для більш зручного доступу до мощів. Цей спосіб поховання більш пізнього походження.
Крім похоронних ніш є у Звіринецьких печерах і затворницькі келії. Їх усього сім, усі вони однакової форми і всі розташовані на тій самій печерній вулиці, де розташована і печерна церква. «3атворницькі келії мають усередині форму великої руської варистої печі; довжина її дорівнює зросту людини; в гирло її, іноді вільно, а іноді і насилу, може пролізти людина; посередині підлоги ніші прорито рівчик на всю довжину її, завглибшки до коліна людини; на всі боки ніші, паралельно до рівчика, влаштовано дві лежанки. Влізши в таку нішу-келію, подвижник мав можливість вільно сидіти на лежанці, опустивши ноги в рівчик; стоячи на дні рівчика, подвижник міг підніматися навіть на повний зріст. На протилежній лежанці могли поміщатися ікони, лампади, священні книжки, посудини для води і просфори. За життя подвижника рівчик міг служити йому ложем для сну, а після смерті могилою».
