1 квітня 2010 року, напередодні Страсної П’ятниці, в обитель Архістратига Михаїла на Звіринці дивовижним чином було повернуто ікону Богородиці «Всіх скорботних Радість».
У червні 1918 року на артилерійських складах на Звіринці стався вибух.
Вибуховою хвилею храм Різдва Богородиці з двома боковими вівтарями був практично повністю знищений. Після закінчення відновлювальних робіт престол був знову освячений – цього разу вже на честь ікони Богородиці, іменованої «Всіх скорботних Радість». Ікона Пресвятої Богородиці «Всіх скорботних Радість» була написана спеціально для храму, який відбудували на Звіринецьких пагорбах після катастрофи.
Після вибухів на складах із боєприпасами і пожежі, яка послідувала за ними, Звіринець (а тоді там була, в основному, одноповерхова забудова, дерев’яні будинки, хати-мазанки) практично весь вигорів. Монастиря це торкнулося менше – ніхто з братії не загинув. Розташований неподалік Іонинський монастир був ближче до епіцентру вибуху і постраждав більше – там, унаслідок вибухів, загинуло кілька ченців.
Чому храм був знову освячений на честь ікони Богородиці «Всіх скорботних Радість»?
Це був важкий час громадянської війни, час чвар, братовбивства, смертей і горя. Час колосальних перетворень, зокрема й у свідомості людей віруючих. Багато хто відпадав від віри, багато хто, навпаки, приймав сповідницький подвиг, мученицьку смерть. У такій ситуації освячення престолу на честь ікони Богородиці «Всіх скорботних Радість» і перейменування самого скиту на «Скорботський» стало своєрідною молитовною промовою до Богородиці – посеред горя, що обрушилося на країну.
У цей час і була подарована Скиту Звіринецька ікона Богородиці «Всіх скорботних Радість». У нижній частині ікони є напис «Києво-Зверинецький образ ікони Божої Матері “Всіх скорботних Радість”», з чого видно, що ікону написали спеціально для Звіринецького монастиря, для новоосвяченого престолу на честь ікони Богородиці.
Автором ікони імовірно є відомий київський майстер І. Їжакевич. Достеменно не відомо, хто саме подарував ікону монастирю. Однак, деяке світло на її походження може пролити нам сама композиція ікони.
Угорі ікони, в правому і лівому її кутах, розташовані два образи: зліва вміщено зображення “Звіринецької Богородиці”, праворуч – “Феодорівської” ікони Божої Матері, покровительки Царської сім’ї.
Окремо на іконі позначені небесні покровителі людей, які діяльно допомагали монастирю – як у період розкопок печер, так і в наступні роки. А саме: ігумена Валентина, князя Володимира Жевахова та архімандрита Філарета, який пізніше, в середині 1930-х років, був репресований і розстріляний разом із лаврською братією. На той час монастир уже був закритий.
Князь Жевахов допомагав монастирю в найважчі роки, всіляко намагався підтримати обитель, вишукував кошти. Він навіть влаштувався штатним співробітником в Академію наук, щоб мати змогу офіційно брати участь в археологічних роботах, що проводилися в Звіринецьких печерах.
У післяреволюційний час відстежити долю ікон було дуже складно. Якісь із них просто знищили, якісь продали, і сліди їх загубилися, деякі ж збереглися – завдяки тому, що потрапили до музеїв і довгі роки припадали пилом у музейних запасниках.
Швидше за все, саме таким чином і збереглася ця ікона аж до 2010 року. На початку 2010 року до монастиря звернулися люди, які професійно займаються антикваріатом і повідомили, що в них є ікона, яка може нас зацікавити.
Отець Кассіан (намісник Звіринецького монастиря) і владика Іона (намісник Іонинського монастиря) справді зацікавилися іконою, тоді антиквари назвали ціну. У монастирі в цей час уже тривало будівництво, зібрати таку суму монастир, звісно ж, не міг. За сприяння кількох благодійників ікону вдалося викупити. Дуже допоміг відомий київський антиквар Федір Зернецький, який встановив реальну вартість ікони, взяв на себе забезпечення належних умов збереження образу, його транспортування та невеличку реставрацію: образ, який з 30-х років зберігався в запасниках, дещо постраждав і потребував відновлювальних робіт.
На той час у монастирі повним ходом йшли будівельні роботи. Однак, остаточного рішення щодо того, кому буде присвячено головний боковий вівтар собору монастиря, ще не було ухвалено.
За царських часів основний престол було освячено на честь Різдва Пресвятої Богородиці, і вже в наші дні, 1997 року, тут було зареєстровано парафію на честь Різдва Богородиці.
Але коли 1 квітня 2010 року (того року це був напередодні Страсної П’ятниці) в монастир повернулася ікона – всі сумніви вирішилися самі собою. У такий день, у Страсний Четвер, напередодні Страсної П’ятниці, Господь явив нам таку милість – повернув в обитель ікону Богородиці «Всіх скорботних Радість», ясно даючи зрозуміти, на честь Кого повинен бути освячений головний боковий вівтар обителі.
Чудесне повернення образу було величезною радістю для отця намісника і для всієї братії монастиря. У наш важкий час, сповнений спокус і пристрастей, Пресвята Богородиця, як і в неспокійні дні громадянської війни, знову взяла нас під свій покров, обіцяючи нам розраду в скорботах і безперервну Радість у Господі.