Красень собор найкраще почати роздивлятися з вулиці Мічурінської, що біжить повз міцні стіни монастиря, саме тут урочистий вхід до величної церкви, збудованої у псевдороманському стилі.
Собор має два яруси, і вірянин спершу входить до дивовижного нартексу, прикрашеного чудовими композиціями з майоліки, які провіщають нам про царство боже.
Як через тріумфальні ворота з керамічними деревами, вірянин, піднімаючись сходами, входить до нижнього хрестильного храму на честь святителя Іоасафа Бєлгородського і преподобного Іоасафа Могильовського.
Святитель Іоасаф Могилевський, подвижник відновлення чернечого життя, при Звіринецьких печерах, на початку двадцятого століття. Тоді його знали, як князя, Володимира Давидовича Жевахова, сам князь Жевахов був почесним піклувальником Звіринецького скиту на початку 20-го століття.
Як вибухнула на цих землях революція, безбожна, атеїстична: він не бачив для себе ніякого іншого вибору, окрім як заявити перед лицем усіх людей про свою любов до бога і прийняти чернечий постриг. Тут, у Звіринецькому монастирі, його постригли в ченці з ім’ям Іоасаф, на честь свого далекого предка, чудотворця, який теж був прославлений на початку 20-го століття Іоасафом Білогородським. Згодом Іоасаф Жевахов був висвячений у єпископську гідність. Так ми зображуємо його, на сучасних іконах, у святительському одязі.
Господь судив йому шлях мучеництва і шлях сповідництва. Із майже 10-ти відведених йому Господом років, у єпископському служінні, близько семи він провів у різних засланнях, ув’язненнях, тюрмах і таборах, і зрештою в тридцять сьомому році його було розстріляно. Церква вшановує його як священномученика.
В очі впадає білий, різьблений у візантійському стилі, іконостас, з нібито відлитими із золота іконами. Посеред храму досить великий басейн – баптистерій: для хрещення дорослих. Храм дивує дуже ніжним розписом, склепінь і стін, тема зображень – сцени зі священного писання. Неяскраві кольори створюють враження, що стіни розписували аквареллю, ніжно й ретельно виписані орнаменти, народжують атмосферу святковості, споглядання, неголосної радості, яка так характерна для справжнього християнського духу.
Із хрестильної церкви сходинки піднімають прочанина до головного собору, або кафолікону обителі – це храм на честь Пресвятої Богородиці заради її чудотворної та особливо шанованої на Звіринці ікони «Усіх скорботних Радість».
Дуже високий, трьох купольний кафолікон, сповнений світла і повітря. Його мармуровий у візантійському стилі іконостас організовує простір і стає точкою первісного огляду церкви, саме в ряді образів вівтарної перегородки розташована чудотворна Звіринецька ікона Божої матері «Всіх скорботних Радість». Прославлена багатьма чудесами, що даються і виходять від неї божою милістю. Над усім простором церкви здіймається прекрасне мозаїчне зображення Христа Вседержителя, його постать заповнює більшу частину півсфери конхи над вівтарем. Неможливо не вдивлятися в цей образ, а в ньому все прекрасно: золото сяє на сонячному волоссі й одязі, витончений орнамент в’ється темно-синім німбом навколо голови, нагадуючи про красу небесного царства, яке приніс нам Господь, але найбільше привертають увагу очі Спасителя, вони ніби дивляться повз людину.
Одразу ж згадуються настанови давньоруських іконописців про те, що ікони краще писати так, щоб очі на зображенні Христа не дивилися б прямо: бо страшно зустрітися з поглядом великого судді.
Під зображенням Вседержителя, у вівтарі, мозаїчна композиція «причастя апостолів». У візантійській урочистості, біля трапези зі святими дарами, на два боки, двічі зображений Христос, як великий архієрей: він подає одній групі апостолів на причастя божественне Своє тіло під виглядом хліба, а іншим чашу з божественною Своєю кров’ю під виглядом вина.
Для створення мозаїки використовують смальту – це кольорове скло, яке подрібнюють на маленькі шматочки, тесери: завдяки їм мозаїка на стінах собору виблискує різнокольоровим, дорогоцінним камінням, створюючи враження, що людина потрапила до священного простору, царства божого. Це враження підсилюють орнаменти та візерунки, що вкривають як найдорогоцінніше шиття склепіння церкви. Розписи стін доповнюють картину божого піклування про земну людину, вони, у формі іконопису, оповідають євангельську історію і крок за кроком ведуть до прагнення бути з богом у мирі, позбуваючись пристрастей і гріховних вчинків, саме це основне завдання кожного ченця, на якого рівняються і світські люди.